Сиджу на прийомі в ЖК, раптом дзвінок з пологового будинку: - Лікарю, терміново до нас! Самозверненням - вагітна з болями в животі, з двома рубцями після кесаревого розтину! Кидаю прийом, біжу в пологовий будинок, і бачу - на кушетці в приймачі лежить вагітна, сіруватого кольору шкірні покриви і тихо стогне. - Що сталося? - Запитую я, а сама вже заголяю живіт і виробляю огляд. Матка дибки, щільна, болюча. Частини плода чітко не визначаються. Серцеві тони плода чітко не вислуховуються - чи то у дитини брадикардія, чи то у мами тахікардія. Тут же згадую, що ця жінка приходила до мене на прийом в ЖК рівно тиждень тому, вставати на облік. І у неї дійсно два кесаревих перерізу в анамнезі. - Живіт болить, - відповідає мені пацієнтка. - Ось, їздили до рідні в сусіднє село, всією сім'єю, на своїй машині. Так растрясло напевно, ще в машині живіт захворів. А зараз прямо сечі немає ..! - Тиск яке? - Запитую у своїх акушерок. - Сто на шістдесят. - Перекладайте жінку на носилки і на руках у хірургію! - Як на руках? - Кликали мої дівчатка. - Вона ж тільки що сама прийшла! - На руках і на носилках! - Гаркнула я. - Чоловіка в помічники візьміть! А сама вихором в ординаторську, і падаю на телефон: - Хірургія? Терміново розвертайте операційну! Ми до вас несемо розрив матки по рубцю! Набираю другий номер: - Жіноча консультація? Терміново підняти картку М.М., вона була у нас тиждень тому, і з результатами аналізів все занести в хірургію! Мене на прийом не чекайте, йду в операційну! Хапаю порожню історію пологів і біжу слідом за носилками. У хірургії нас вже зустрічає Василич, вимірює пульс хворий, оцінює хабітус (стан хворої), тихенько питає мене: - Йдемо на дитину, або на маму? Я у відповідь круглі очі: - Василич! Яка дитина !? Мені б маму витягнути!
- Зрозуміло, - відповів він, і покотив хвору в операційну. Я біжу в ординаторську, стикаюся з асистентом: - Толь, давайте починайте митися, я слідом! Через ..дцать секунд і я намивають, одягаюся, до столу - почали! Розкривають, дивимося: - на нас в рану корпорально розірвалася матки дивиться повністю відшарувалася плацента, нижній край якої щільно вріс в рубець на всьому протязі. У черевній порожнині близько п'ятисот мілілітрів темної крові. - Ой, Толя, допомагай! я боюся! - Шепнула я асистентові. - Не бійся. Давай разом, - і починає обережно, одним пальцем відводити тканину плаценти від країв рани. Кровотеча не посилилося. - Все вже скоротилося, працюй, - заспокоїв він мене. І ми почали працювати. Відвели плаценту, не чіпаючи нижнього краю, розкрили плодовий міхур, і дістали абсолютно білого, як аркуш паперу, дитини, без ознак життя. - Шкода, не встигли ... - промовив мій хірург, - весь викровілся через пуповину. - Василич, подивися, а? Може ще можна щось зробити? Ти ж у нас чарівник! - Слізно попросила я, передаючи бездиханне тільце на руки акушерці. Поруч стояв зовсім втрачений молодий неонатолог. Віддавши дитину, ми продовжили працювати. Попереду нас чекала ненависна екстирпація. і ось хвилин через десять напруженої роботи, коли вже судини були перев'язані, і можна було відкидати матку, ми почули якийсь слабкий писк - не те кошеня, не те здалося ..? Але писк наростав і перейшов в упевнений плач дитини! - Невже оживив !? - Здивувалися ми, - Василич, це наша дитина плаче !? В операційну із задоволеною посмішкою упливає Василич: - А хіба не ви казали, що я чарівник? З легкістю і на підйомі ми закінчили операцію. На повному розриві матки врятували і маму і дитину! Це була перемога всієї нашої бригади !! Василич, наш добрий фей і чарівник, пішов з життя 02.01.2013 року у віці 52 років, відчергувати добове чергування 1 січня, на ганку власного будинку. СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ прекрасного доктору і людині Рудченко Володимиру Васильовичу від колег і пацієнтів.